Історія написання 44 Правил Життя Українського Націоналіста

Головними світоглядними текстами для українського націоналістичного руху є Молитва та Декалог. Проте існує ще дещо – своєрідний «моральний кодекс поведінки» для людей справи та честі, українців крові та духу. Мова йде про 44 Правила.

Правила складаються з преамбули (вступу), сорока чотирьох пунктів та кличу (епілогу). Першочергово їх називали «44 націоналістичні правди віри», але згодом було обрано більш лаконічний та зрозумілий заголовок «44 Правила життя Українського Націоналіста». З повним текстом документа можна ознайомитись за посиланням.

Преамбула зосереджена на тлумаченні того, чим є в своїй сутності «український простір» – з історичної та світоглядної точки зору. Пункти ж мають практичні вказівки на те, якими максимами по життю повинен керуватись українець, що йде шляхом боротьби. Клич є формою наказу до дій в теперішньому та майбутньому. В повному обсязі текст неможливо осягнути без додаткових коментарів, адже він сповнений відсилками на історичні факти.

Правила були довгий час забутим надбанням українського націоналістичного минулого – через свою «незручність» для сучасного світу та багатослівність. Проте з 2014 року вони з енциклопедичного історичного тексту стали практичним інструментом для виховання бійців в добровольчих підрозділах на війні.

Моя стаття присвячена історії 44 Правил та їхньому тлумаченню з позиції українського націоналізму 21 сторіччя.

Колективний автор

В різних матеріалах зустрічаються суперечливі дані щодо авторства 44 Правил. Одні дослідники називають їх автором Дмитра Мирона-Орлика, інші – Зенона Коссака. Лише недавні дослідження змогли дати точну відповідь на питання та обставини написання тексту. Як завжди, правда – посередині.

ОУН (Організація Українських Націоналістів) в 20 сторіччі була нелегальним підпільним формуванням, що діяла в умовах репресій з боку польської влади. Через це дуже мало залишилось архівів, по яким можна відстежити дати впровадження тих чи інших ідеологічних текстів всередині структури. Тому приходиться орієнтуватись на спогади безпосередніх учасників націоналістичної боротьби та офіційно задокументовані свідоцтва для верифікації цих даних.

Згідно протоколів окупаційної влади на Заході України, текст під заголовком «Правила життя Українського Націоналіста…» вперше потрапив до рук польської поліції 7 Березня 1938 року. Це сталось на Сокальщині (географічна північ Галичини) під час арешту члена ОУН Павла Костюка. Звичайно, з міркувань конспірації і в цьому документі, і в інших були відсутні будь-які дані щодо авторства.

Лише в 1942 році в комунікаті ОУН в 40-й день після загибелі Дмитра Мирона-Орлика було зазначено, що окрім інших ідеологічних настанов організації він був також автором «44 Правил…». 

Але вже після Другої світової війни ця інформація отримала уточнення з боку інших учасників ОУН, зокрема Івана Дрогомирецького та Антіна Драгана (справжнє імʼя Андрій Луців). Як учасники підпілля ОУН 1930-х років, вони згадували, що були свідками написання «44 Правил…» під час свого увʼязнення у тюрмі міста Вронки. Вони наводили не тільки історію їхнього написання, а й інформацію про автора – точніше, соавторів. Разом з Дмитро Мироном-Орликом над текстом працював іншій націоналіст – Зенон Коссак.

Апостоли ОУН

Ким були ці люди? Обидва – і Дмитро Мирон-Орлик, і Зенон Коссак – народились на Заході України. Молодими людьми долучились до організованого націоналістичного руху. Приймали участь не тільки в акціях прямої дії, а й відрізнялись в агітаційній роботі. За участь в заборонений польською владою ОУН були заарештовані окупаційним режимом. Коссак – в 1932 році, Мирон-Орлик – в 1933 році. Обидва діяча в період 1934-1937 роках були політичними вʼязнями однієї й тієї самої тюрми у місті Вронки.

Антін Драган згадував, що робота над «44 Правилами…» велась авторами спільно тривалий період часу. При чому головним дописувачем тексту виступав Дмитро Мирон-Орлик, а Зенон Коссак стилістично його поправляв та надавав поради.

Якщо детально аналізувати біографію обох діячів, це не викликає здивування. Коссак до увʼязнення був не лише підпільником ОУН, а й бойовиком УВО (Української Військової Організації), заснованої Євгеном Коновальцем. Він приймав участь у збройних нападах на польських окупантів. Суто морально Коссак мав більший авторитет, аніж Мирон-Орлик, який до того відзначився лише на пропагандистській роботі. Подібне «менторство» з точки зору ієрархічності цілком зрозуміло.

«44 Правила…» і за своєю структурою, і за змістовним сенсом мають багато паралелей з Декалогом Українського Націоналіста. Згадки про князів Київської Русі та гетьманів Козаччини переплітаються зі зверненнями на «Ти». І першочергове позиціонування переліку як «націоналістичних правд віри» розкриває релігійну сутність тексту. Враховуючи те, що Декалог був еквівалентом 10 божих заповідей для українських націоналістів, праця Мирона-Орлика та Коссака була лише доповненням до них – так, як це було в Біблії.

«44 Правила…» потрапили на волю раніше своїх авторів. Той самий Антін Драган в своїх спогадах розповідав і про спосіб. Вʼязні не мали доступу до політичного друкованого слова, але могли користуватись іншою літературою. Словник англійської мови Густава Ланґеншайта став тим «вмістилищем», що вмістив в себе націоналістичний текст. На багатьох сторінках автори поміж вже наявних рядків вписали фінальний текст преамбули та сорока чотирьох пунктів. А потім передали підручник на волю. І тюремна цензура його пропустила, не вбачаючи в тому загрози, адже тюремники не надто багато уваги приділяли словнику англійської мови, «почерканого» вʼязнями.

Правила завдяки зусиллям молоді були популяризовані серед членства ОУН як неформальна ідеологічна література. Офіційний статус вони отримали у квітні 1941 року, будучи затвердженими делегатами II Великого Збору ОУН (б).

До початку Другої світової війни автори «44 Правил…» вийшли на волю та повернулись до активної роботи в націоналістичному русі. Зенон Коссак загинув в березні 1939 році від рук угорських окупантів, зі зброєю в руках відстоюючи незалежність Карпатської України. Його соратник по боротьбі Дмитро Мирон-Орлик встиг написати ще одну фундаментальну працю – ідеологічний підручник для націоналістів «Ідея і Чин України». В липні 1942 року в окупованому нацистами Києві функціонери таємної поліції гестапо розстріляли Мирона-Орлика, оскільки той як член ОУН не збирався визнавати жодної влади над українцями, окрім однієї – української.

І польські, і німецькі, і російські шовіністи вбачали в ідеології українського націоналізму смертельну загрозу для режиму свого панування на землях України. Розуміючи безперспективність протидії на рівні аргументів, окупанти йшли на фізичне знищення носіїв ідеї. Проте вбиті ставали мучениками, і їхня кров робила ідеологію сакральною.

Магія чисел та слів

В момент написання «44 Правила…» були гарним текстом з потужними сенсами. Проте після загибелі обидвох авторів – при чому загибелі беззаперечно героїчної, зі зброєю в руках – цей перелік отримав релігійний статус вже не лише за назвою, а й за сутністю.

Надруковані в самвидаві, їх супроводжували приміткою «від хати до хати, з рук до рук». Навіть просте зберігання документа могло привести до арешту – і при пануванні поляків, і німців, і росіян. В Другій Речі Посполитій, в Третьому Райху, в СССР були криміналізовані будь-які згадки про ОУН та український націоналізм. Так само заборонені були думки про можливість створення соборної суверенної української держави взагалі.

І навіть згодом, після формального відновлення незалежності України в 1991 році, текст постійно наражався на критику з боку комуністичних, ліберальних та лівих сил. В окремих пунктах вони вбачали «токсичну маскулінність», «шовінізм» та навіть «расизм»!

Ворожим силам не подобається, що Правила закликають до плекання фізичних сил як інструменту боротьби за справедливість. Їм муляє око, що в них наказують творити спільноту передусім з представниками свого народу. І деструктивні елементи не можуть виносити, коли материнство називається найбільшою чеснотою для продовження життя та поширення не якоїсь солянки етносів, а саме української крові.

Починаючи з 2014 року український націоналізм як ідеологія отримав серйозний імпульс для поширення. Війна актуалізувала сенси минулого, творила нове та воскрешала забуте. «44 Правила…» стали знову затребуваними як текст, а їхнє графічне позначення у вигляді двох цифр – субкультурним елементом.

Популяризації допомогли вчинки так званих «чорних чоловічків» – проукраїнських партизанських загонів Харківщини, які розганяли зібрання проросійських сепаратистів навесні 2014 року. Ці українці стали кістяком майбутнього добровольчого батальйону АЗОВ – головного націоналістичного підрозділу тих часів. Для позначення партизан використовувалось скорочення «ЧЧ», візуально подібного до «44».

Щоправда, росіяни й тут знайшли «зраду». Не знаючи українську історію, розпочали шукати слід «міжнародного неонацизму». І вибудували «теорію», що таким чином українські націоналісти приховують симпатії… до Гітлера. Адже якщо помножити 44 на 2, то вийде 88 – тобто порядкова нумерація літер «HH» з латинської абетки, скорочення лозунгу «Heil Hitler». Абсурд, проте для хворих, які навіть в дитячому малюнку сонця бачать свастику, такі «викриття» підходять.

В 2024 році до подібної маячні додалось ще й трактування цифр «44» як двох блискавок, які начебто відсилають до латинських літер SS, а ті в свій час до подвоєної руни Совило, а ті – до логотипа нацистських військ SS (Schutzstaffel)… Іншими словами – повне бінго в кращих російських стандартах.   

Історичні та світоглядні сенси

Якщо відкинути ворожі фантазії не зовсім здорових осіб, то слід визнати – «44 Правила…» є давнім націоналістичним ідеологічним текстом, створеним борцями за незалежність України в 20 сторіччі. Правила не втрачають своєї актуальності навіть після багатьох десятиліть забуття.

Повний текст 44 Правил Життя Українського Націоналіста доступний за посиланням. Я навів його за першоджерелами з незначними власними стилістичними та орфографічними правками. Раджу ознайомитись особисто. В своїй сутності він містить всі ключі до розуміння Nашої ідеології.

В преамбулі згадуються історичні факти з метою ствердження України не в якості «нової держави», а органічного продовження Київської Русі. Тріумфальний марш князя Святослава Хороброго на Костянтинопіль (Царгород), походи руських дружин на Каспійське море проти мусульманських держав, завдання поразки польським військам на річці Висла – лише декілька прикладів звитяжного минулого пращурів. Нагадування про могутність попередників. Про дух, що живе в нащадках, і ключ до пробудження цього духу відомий – це ідеологія Українського Nаціоналізму.

Надзвичайно багато уваги в основному тексті приділяється Ідеї Nації як головному сенсу життя українців. Вона є вищим законом та бажанням для індивіда, а також дороговказом на боротьбу до останнього «хоч би проти Тебе був увесь світ». Не випадково саме монограма двох літер «IN» (Ідея Nації) в 1992 році була обрана візуальною емблемою українського націоналізму як ідеології.

Завершується все кличем – наказом! – жити згідно принципам, що проголошуєш. Слідом за Словом завжди йде Чин, тобто Ідея повинна підкріплюватись Діями. В імʼя майбутнього, що нерозривно повʼязано з минулим. Немов рефреном в кличі присутнє відлуння постатей Великих Лицарів – так, як про них згадано в Декалозі.

Слідуючи 44 Правилам Життя варто завжди памʼятати, що Життя – це сьогодні, а не колись потім. І головний спадок Nашої боротьби буде виглядати не так, як ми мріємо. Нас запамʼятають не за плани, а за дії, які ми вчиняємо тут і зараз. І лише в нашій владі те, якими ці вчинки будуть.

«…Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе….»