Пронюк // Людина, яка намалювала символ «Ідея Nації»

«Емблема Азову» – так після повномасштабної російсько-української війни почали титрувати націоналістичний знак, який схематично можна зобразити символом «ꑭ» (Ідея Nації). Для українців після подій на Азовсталі він став візуалізацією збройного спротиву окупантам. Разом з тим росіяни в своїй пропаганді безпідставно ототожнюють його з німецькою руною Вольфсангель (Wolfsangel).

Після 24 Лютого 2022 року мені випала честь піти добровольцем на війну саме під цим знаком – спершу в загін ТрО АЗОВ-Київ, а потім в Третю Штурмову Бригаду ЗСУ. Не одну годину я пояснював журналістам, що наші підрозділи мають на своїх прапорах та шевронах український традиційний символ, а ніяку не «неонацистську руну».

В кінці кінців мені набридло повторювати одне й те саме. Хотілося зібрати всі свідоцтва та докази в одному місці – перш за все для себе. В перервах між виконанням службових обовʼязквів я написав книгу «Історія забороненого символу Ідея Nації». Волонтери допомогли мені її візуально оформити та надрукувати, а також перекласти англійською мовою.

В процесі збору матеріалу для книги я зміг розшукати автора оригінального символу Нестора Пронюка та сконтактуватись з ним. Через триваючу війну наше спілкування проходило в дистанційному режимі по відеозвʼязку. Матеріали цього великого інтервʼю були частково використані в фінальному рукописі. Але багато фактів з нашої бесіди мають особливе значення, тому я публікую розшифровку тексту в повному обсязі.

За особистим проханням Нестора Пронюка при оформленні матеріалу використані його архівні фото-портрети. Оскільки ми говорили про події 1990х та 2000х, вважаю це доречним. Тим паче, багато знімків тих часів публікуються вперше – ексклюзивно для читачів.

Пане Несторе, ви в політиці з часів відновлення незалежності України. До 2019 року навіть були радником голови Верховної Ради. Проте в Інтернеті про вас дуже мало інформації. Чим викликана така непублічність?

Я не роблю секрету зі свого життя. Скажімо так, я знайшов своє застосування і роблю справи, які не потребують публічності. Подібне відповідає моєму характеру. Я не є в публічній політиці, але я маю дотичність до людей з політики, і політичних процесів. Маючи певний досвід, маючи певні знання, я приношу користь.

Ви не належите ні до якої націоналістичної організації станом на зараз?

Я не є в націоналістичних організаціях, і… Я не надаю тому принципової ваги. Мене цікавить і завжди цікавила власне держава. І націоналізм – це лише інструмент. І коли я був в організаціях націоналістичних, на мій погляд, це був один з найефективніших інструментів.

Але для мене ідеологія в принципі не є чимось первинним. Я розглядаю її як інструментальну річ. Вона має служити державі, бути корисною. Не служить – не корисна, а іноді навіть шкідлива. Будь-яка ідеологія має служити державі. Зміцненню держави, перспективам держави, майбутньому успіху держави, сьогоднішньому успіху держави. Така моя філософія.

Питання мої перш за все будуть стосуватися минулого. В націоналістичне середовище ви потрапили ще до 1991 року. Як це взагалі сталось?

Можна сказати, що це було досить типовим для того кола, в якому я зростав. В 1988 році, коли в Радянському Союзі на фоні Перебудови розпочались відцентрові та національні процеси, я був ще досить юним. Мені пощастило – з дитинства мене оточували однолітки та старші люди, які були українсько-національно зорієнтовані. В ті часи це ще мало присмак інакодумства і забороненості, що очевидно теж було привабливим моментом для юної людини. І співпало з тим як раз, що це був кінець 80-х та початок 90-х. Тоді, коли актуалізувалось питання та можливість вибороти власну державу.

І як саме ви починали шлях у політику?

Радянський Союз вже сипався, це відчувалося. Ми могли вже тоді допомагати суттєво. Моє покоління, маю на увазі. І ми до того доклалися як могли.

І відповідно у 1991 році заснувалася партія на базі такої парамілітарної організації як «Варта Руху». Після путчу, напередодні референдуму 1 грудня 1991 року, було вирішено керівництвом цієї організації творити партію, політичний проект. Тоді правда не популярне було слово «проект», творили власне саме політичну партію. Ми були насправді досить молодими людьми. І хотіли зробити противагу більш ліберальному «Народному Руху України», на той момент першій політичній силі сучасного українського видання.

Мова про СНПУ?

Так. Наша партія більш такою мала б бути націоналістичною власне. Більш радикальною. Саме таким чином у 1991 році Соціал-Національна Партія була утворена. Я з перших днів, з установчого… То навіть з’їздом важко назвати. В нас було фактично засідання. Воно відбулося у Львові, там було пару десятків людей максимум і я брав в тому участь. І от з перших днів я серед тих, хто був засновниками партії.

Одразу дивне запитання. Як взагалі партія називалась? В статутних документах зазначено «Соціал-Національна», проте на архівних відео іноді звучить назва «Соціал-Націоналістична».

Вона була відразу й увесь час Соціал-Національна Партія України, під такою назвою була утворена і в 1995 офіційно юридично зареєстрована. Можливо, партійці неофіційно могли використовувати іншу назву, проте це не було поширено. І ми не надавали тому принципового якогось значення. Саму партійну ідеологію, ідеологічні наші постулати, ми називали терміном «соціал-націоналізм».

Це ж був теоретичний базис Ярослава Стецько «Дві революції», так?

Один з них, так. Ми вважали, що треба спиратись на класиків. Соціальна складова і національна складова, які нерозривно поєднані та взаємопов’язані. Ідейно нам це дуже імпонувало.

Спитаю відверто. Я 1995 року народження, мені 28 років. Цікаво… Соціал-націоналізм. Націонал-соціалізм. Наскільки люди проводили паралелі? Та й взагалі – чи знав пересічний громадянин в той час такий термін? Мені здається, більш розповсюджено було слово «фашисти».

Існує статистика, що до 5% населення цікавиться політично-громадськими, політичними справами. Це всюди так. Відповідно у нас на Галичині так само люди не більше були зорієнтовані в таких тонкощах політологічних – що у Німеччині були націонал-соціалісти, а в Італії – фашисти.

З нашого боку це не була гра слів, щоб закамуфлювати якусь там нашу пронімецьку конспіровану орієнтацію. Абсолютно нас то не цікавило. Ми скоріше розглядали німецький феномен як приклад. Але явно невдалий приклад, який в кінці кінців програв. Значить щось було в ньому таке, що вони програли. Це вже можна окремо розбирати… Одним словом, ми не ототожнювали себе з нацистами, і не раз сміялися коли десь натикалися на щось таке. І ніяких перегуків ми не планували взагалі.

В листівках комуністів регулярно звучали такі звинувачення. Для вас як людини з СНПУ, для активістів партії, це було проблемою? Такі інсинуації в пресі.

Проблема була на початку, бо дійсно ми наштовхнулись… Зрештою то не було несподіванкою. Комуністи та інші опоненти виставляли «ось ви, ви закамуфльовані»… Але ми якось можливо злегковажили. Не будучи такими, нам здавалось, що подібні кліше не стануть великою проблемою. Назва «соціал-націоналізм» не мала для нас жодного таємного змісту.

Якою була ваша посада в партії?

В силу характеру я не схильний до формальностей. В різний час займав дві посади – «уповноважений з питань пропаганди і агітації» та «уповноважений з питань зовнішніх зв’язків». Остання посада навіть була зафіксована на партійних візитках, я займався комунікацією з іноземцями. Хоча не буду стверджувати, що був в тому дуже ефективний чи успішний. В нас існувала структура всередині партії – Комітет уповноважених…

Щось по типу Проводу в ОУН?

Я не був в ОУН, тому відповідно тільки ззовні можу сказати те, що я чув і знаю про ОУН. Комітет уповноважених був колективним керівним органом СНПУ. Він обирався на зʼїзді та зʼїздом затверджувався його склад.

Це подібно до ОУН. В різних спогадах, зокрема Ярослава Андрушківа [голова СНПУ] та Анатолія Вітіва [співзасновник СНПУ], згадувалось, що монограма «Ідея Nації» була затверджена партійною символікою саме Комітетом уповноважених. При яких обставинах та як це відбувалось?

Після установчого зʼїзду в жовтні 1991 року мене попросили розробити символіку. Не згадаю конкретний час, коли ми розглядали створені мною проекти, можливо через декілька місяців після утворення партії. Був фактично один розгляд на засіданні, один раз я представив символ на дискусію та затвердження. У двох варіаціях.

Одна й та саме монограма, в кириличному та латинському виконанні?

Саме так. Розуміючи, що в такому латинському написанні воно викличе однозначні асоціації, я дійсно починав з кириличного варіанту. Який звичайно емоційно є слабшим. Графіка кириличної «Н», вона… Перехрещена у вертикалі, вона є статичною, симетричною. Вона слабша. Нема динаміки, тої, що скажемо є у латинській літері «N».

Ми всі одразу розуміли, що латинський варіант буде сприйматись досить провокативно. До нашої назви, ще й такий знак… Ну тут вже нас затаврують і приб’ють цвяха. Але ми знову ж таки не вважали, що це настільки є суттєво. І можливо ми в тому помилялися, але ми дійсно вважали, що от ці тавра які нам будуть давати конкуренти чи наші недруги, політичні вороги, що це аж настільки не буде суттєво. Але ми точно знали, що це приверне увагу, а це для нас на стартовому етапі було важливо. Привернути увагу. І знову ж коли, тут я трохи відволічусь на сам процес створення монограми…

Мені саме ці деталі дуже цікаві.

Мене попросив Комітет уповноважених створити щось характерне, такий символ для партії, щоб ми виділялись. А я вже собі ставив додаткове завдання, скажімо так – творчі рамки. По-перше, це має бути такий символ, який кожна людина без будь-якої підготовки могла б на стіні намалювати. Тобто знак в прямих лініях. І по-друге, повинна бути асоціація з нашою національною символікою.

Мова про державний тризуб?

Тризуб саме з таких національних стовпів. Тисячолітній символ і символ епохи могутньої держави, Київської Русі. Це була могутня держава. Сучасною термінологією кажучи, це був регіональний лідер. Княжа держава, найвпливовіша в певному періоді, на цілий регіон потуга. Тому тризуб мав однозначно правильні асоціації.

І шукаючи графічне сучасне рішення, я собі знову ставив завдання все-таки, щоб воно було в обрисі, щоб лягало якби в тризуб. А тризуб в основі своєї конструкції має три вертикальні з’єднані осі, центральна з яких є домінантною.

Це і були мої головні принципи в роботі. Доступність для будь-кого в нарисуванні, плюс, щоб знак мав міцний звʼязок з нашою історичною та національною символікою. Щоб була…

Тяглість?

Так-так, тяглість. Це був задум. Маючи деякий багаж освіти, я вийшов на таке нарисування, яке має певні свої закономірності. Літера «N» рисується від квадрата. Він поділений на п’ять частин, кожна з яких дорівнює товщині штриха. Діагональна частина літери «N» задає зрізи для центральної осі, вони обрізаються паралельно до того нахилу. Самі зрізи виводяться від прямокутних кінчиків тієї ж «N». Таким чином це було створено.

Саме в такому вигляді проект розглядав Комітет уповноважених?

У двох варіаціях. Хоча для мене було одразу зрозуміло, який з них буде прийнято. Мені й самому «латинський» варіант подобався більше. Одразу було зрозуміло, що нас за нього затаврують. І затаврували звичайно ж! Але дивним чином прийшли такі часи, коли ця енергетика, ця зарядженість українським змістом і асоціаціями абсолютно переважила всі ворожі кліше щодо нас. Енергетика знаку «Ідея Nації» стала дуже затребуваною.

Одразу була така назва?

Звичайно, «Ідея Nації» – зрозуміло всім. Також по аналогії з тризубом. Я пам’ятаю цю тему з дитинства. «А що таке тризуб?». І відповідь – «ВОЛЯ»! Це було, так би мовити, народне розшифрування. Для загального ужитку цілком правильно. Слово «воля» для нас, українців, завжди мало велике значення.

Підхід пояснення про тризуб в якійсь мірі підходить для пояснення того, що таке «Ідея Nації». Бо без сенсу акцентувати увагу на тому, як воно малювалось. Змістовно воно цілком пасує нам. «Ідея Nації» – це питання національне, національної ідентичності, важлива національна компонента. Гасло та програмна теза. Все зрозуміло, багато говорити не треба.

Ви були головним автором цього проекту?

Якщо взяти графічно, то це моє авторство. До ідеологічного наповнення я безпосередньо причетний, проте говорити краще про колективну працю. До того доклалось багато людей.

В монограмі використовується літера «N» з навкісною перекладиною. Які були підстави використовувати її – не графічні, а саме на рівні змісту?

Первинно, я людина, за складом думання – більш художня. Зарядженість графічного знаку, емоційна зарядженість, для мене була основним мотивом. Якщо говорити про обґрунтування використання «N», то одразу згадується Нарбут. До нього таке написання широко використовувалось під час Середньовіччя. Підпис тієї ж королеви Франції – Анни, українки, доньки нашого князя Ярослава. В давньоукраїнських кириличних текстах того часу часто можна було зустріти літеру «N» в латинському – умовно латинському! – написанні. Для мене це було зайвим підтвердження, що таке нарисування має право на життя.

Ви згадували, що було зрозуміло від початку – знак провокативний. Чим саме? Що він нагадував людям на початку 1990-х років?

Свастику. Звичайно перше, що сказали – це свастика.

Не «Вольфсангель»? Тоді не було подібних звинувачень?

Це вже куди пізніше… Пройшли роки, допоки хтось додумався нам втулити це, «ось бачите існує така руна». Вони не одразу це придумали. Чесно скажу – я не спеціаліст по рунічним штукам. На момент створення монограми я навіть не знав про існування тієї руни! Схематично вона дійсно дещо подібна, проте про схожість можна казати тільки застосувавши уяву.

Технічно «Вольфсангель» навіть не руна. Його описують скоріш як оберіг від злих сил.

Оберіг від ворожої проти нас пропаганди, якщо на то вже пішло… Проти «русского міру».

Влучне визначення! Незважаючи на всі закиди, «Ідея Nації» була абсолютно легальною символікою? Мені відомо, що її навіть розглядали в Міністерстві юстиції України.

Я знаю лише загальні деталі, оскільки тоді був в Комітеті уповноважених. В 1995 році ми реєстрували партію. В пакеті статутних документів був розділ – партійна символіка. Там було детально прописано, як виглядає емблема СНПУ. Міністерство погодилось зареєструвати увесь пакет включно з символікою. Проте перед цим – напевно, щоб до них не було питань – вони провели державну професійну геральдичну експертизу. Тобто це була не наша ініціатива, а їхня. І за результатом цієї офіційної процедури не було претензій – тому і зареєстрували.

Зовнішній вигляд прапору СНПУ – також ваша робота?

Не виключно моя, ми обговорювали все колективно. Зокрема з Юрієм Криворучком [співзасновник СНПУ]. За тим самим принципом шукали таке, щоб це вирізнялось і було, так би мовити, сигнальним. Я мав знання по освіті й знав, що найсильніший контраст поєднання кольорів – чорний і жовтий. Зокрема ними позначають небезпечні частини механізмів.

Чому найсильніший?

Тому що жовтий – це є колір найсвітліший з кольорів. Чорний в свою чергу навіть не є кольором. Це є тон, відсутність кольору. І це повний контраст, кольору найсвітлішого з найтемнішим не-кольором. Воно дає найсильніший візуальний контраст. Досить динамічне співставлення. Не спокійне. Одним словом – «увага!» Тому цим поєднанням і позначають загрозливі частини механізмів. Асоціативно – зосередженість, зібраність. Увага!

Помітно здалеку.

Перший прапор був саме таким. Чорний знак на жовтому квадратному полотнищі. Так ми вирішили. Навіть форма прапору на той час була незвичною. Знову ж таки, виходячи з того, що від квадрата малюється знак «Ідея Nації», він добре вписувався саме у квадратний штандарт.

Тому перші прапори були такі, вони дуже виділялись. Ми не хотіли брати напряму просто синьо-жовті барви. Хоча потім були різні варіації. Штандарти, де жовтий знак був зображений на синіх полотнищах. Були прапори, де замість чорного кольору знаку був темно-синій на жовтому тлі. В якийсь момент почали ширше застосовувати і в національних барвах.

СНПУ використовувала «Ідею Nації» багато років. Чому від неї відмовились?

Я кажу те, що знаю. Коли починалась «Свобода» – коли СНПУ змінила свою назву у 2004 році – на тому зʼїзді я вийшов з партії, вийшов з керівництва партії. Ребрендинг партії розглядався тривалий час, більше року. Не знаю, наскільки така думка була обґрунтованою, проте вона існувала. Мовляв, символіка нас занадто сковує. Через неї ми маємо стереотипні асоціації, які повʼязують нас з фашистами німецькими, нацистами. І це обмежує нас політично. Це мало свою логіку.

Очевидно, що це була не єдина причина, але вона сприяла думці про необхідність ребрендингу. В кінці кінців, цінність має зміст, а не форма. Було дві концепції: чи наповнювати іншим змістом традиційну абревіатуру СНПУ, чи шукати іншу назву, нову. Окреме слово, яке було б правильно навантажене – емоційно та змістовно, з легкою впізнаваністю та характерністю.

Так було підготовано до з’їзду отаку от назву – «Свобода». Але разом з тим в нас, серед керівництва, були значні розбіжності в баченні наступного розвитку партії, в тому числі в тактиці. І тому частина людей, я в тому числі, ми відійшли.

Далі вже розпочався окремий шлях «Свободи». Історія з чистого листа, з новою символікою. Змінивши назву, вони взяли собі характерний жест з трьома пальцями, тобто зображення тризубу. Він вже тривалий час досить широко використовувався на патріотичних мітингах.

Але підкреслю – це вже рішення «Свободи». Не вважаю, що вони були неправильними. Вони не хотіли стикатись з тим, з чим стикались десятиліттями ми, з цими інсинуаціями та порівняннями. Я розумію логіку. Але в той момент я та мої однодумці вже вийшли з лав організації.

На сьогоднішній день монограма «Ідея Nації» використовується різними структурами – полком АЗОВ, Третьою Штурмовою Бригадою ЗСУ, харківським підрозділом «Фрайкор» та іншими. Як ви взагалі ставитесь до того, що цей знак трактують як символ українського націоналізму загалом, а не конкретної організації?

Позитивно. Добре. Тому що це, значить, стало фольклором.

Люди взагалі не дуже знають походження знаку, не знають його автора. Але разом з тим його використовують партизани на тимчасово окупованих територіях, використовують військові, використовують митці. Символ став загальнодержавним.

Мені здається, що зараз він не просто державний, а якийсь ширший ніж державний. І це – здорово! І я не відчуваю якихось авторських амбіцій. Його поширення – найвище визнання. Не знають автора – та й добре.

Навіть у народних пісень в реальності є творці, але ми не знаємо їхніх імен. Це вже надбання національної творчості. Цікаво дізнатись про першоджерело, але це не є принципово важливим. Важливо, аби робилась справа. І цей символ справу свою робить. Привертає людей вартих, скажімо так, високої оцінки, до дій, до чогось хорошого. Правильно програмує. Це важливо.

Походження – то вже більше про історію.

Мені б просто не хотілося, щоб знак повʼязували з не нашими джерелами, з не нашими коренями. Нам ці асоціації німецькі ні до чого. Воно нам не потрібно. Тому що хвацькості та крутості українцям і так вистачає.

Цікаво, що фактично знак СНПУ масово дістав життя вже після того, як СНПУ не стало. Символ отримав своє нове народження. І відіграє свою історичну роль. Якщо він так емоційно налаштовує, що його беруть на озброєння не просто люди, а беруть бойові люди, найвищої категорії, штурмові підрозділи на своїх прапорах… Значить знак має правильну енергетику. І правильні люди відчувають його емоційний заряд співзвучним своєму настрою.

Такі слова багато чого вартують. Наостанок я б хотів спитати у вас, як у автора знаку «Ідея Nації». Мені цікаво, на вашу думку, в чому ж вона полягає, наша українська національна ідея?

Щоб Україна жила вільно, гідно, щасливо. І українці були єдиними в найширшому сенсі, як писав Шевченко: «..і мертві, і живі, і ще не народжені». Щоб була в нас ця безкінечна тяглість. Мені завжди приємно, коли про українців не-українці говорять із захопленням. Не треба зі страхом, а із захопленням!

Можливо власне «Ідея Nації» і є коротким визначенням національної ідеї. Люди вкладають в символ своє особисте розуміння, і це також непогано. Ми різні. Але всі ми, і наші діти, і внуки мають жити гідно, з відчуттям своєї самобутності. Мати стратегічний оптимізм. Налаштовуватись на те, що все буде добре. Тому що буде добре зроблено нами.

Ми не маємо бути якимись стражденними, ми маємо жити повним життям. Для того держава має бути максимально сильна, потужна, щоби забезпечити гідне життя. Держава – це найсильніший інструмент нації для забезпечення свого майбутнього. Тому для нас держава є абсолютно необхідна. Тому вона має захищатися, тому вона має здобувати собі право на існування на полях бою, у міжнародних стосунках.

І це зараз відбувається. Зараз ви це робите, зараз ви безпосередньо теж причетні до того. Насправді сьогодні пишеться світова історія. Україна вже вписала багато у світову історію. І не тільки в минуле. В сучасну історію. 

Можна бути і варто бути щасливим за приналежність до такого явища як українці, українська нація, яка має свою державу. І буде мати свою державу завжди.

Є такий вислів – ваші слова та Богу в вуха! Дуже добре сказали.

Непричесано. Але так я відчуваю.